Олександр Долгополов
Виникнення кожного нового явища дійсності неодмінно приковує до себе увагу вчених, громадських і культурних діячів. Будучи частиною системи відтворення надматеріальних цінностей, ці люди осмислюють як сам факт виникнення явища, так і наслідки і можливості, що криються за ним. Їх завдання розшифрувати код технічного винаходу, суспільного процесу, культурної інновації, зробити його зрозумілим для пересічного обивателя.
З певного часу об'єктом пильної уваги і вивчення стала глобальна мережа «Інтернет» (далі - мережа). Кілька років над творінням військових програмістів ламають голови багато дослідників. Об'єктом вивчення вже є мережева література, мережева журналістика, мережева критика, мережева політика, «псібернетіческая психологія» і т.д. І це природно, так як на даний момент в нову комунікативну середу включені практично всі сторони життєдіяльності людини. Дана обставина вимагає осмислення можливостей і специфічних особливостей, що протікають в мережі процесів та їх продуктів.
Технічна сторона Інтернету, як об'єкт дослідження, має тверду підставу технічних наук. Вона знаходиться у сфері інтересів програмістів, кібернетиків, фахівців у галузі комп'ютерних мереж. По іншому йде справа з вивченням гуманітарного Інтернету [1], тобто змістовної частини мережі, що формується гуманітаріями, або носить гуманітарний характер.
Дослідники «культурних, мовних і психологічних особливостей дидактичного та групової взаємодії ... закономірностей формування і характеристик функціонування складаються віртуальних спільнот, принципів самовираження особистості і зміни мережевий ідентичності, парадигми купівельного поведінки користувачів Інтернету і їх" чуйності "до рекламних впливів ...» [2] тощо . д., - неминуче стикаються в своїй роботі з деякими методологічними труднощами. Мережа не є безпосередньою копією реального життя, вона має свої функціональні домінанти, зокрема, такі, як зміна суб'єкт-об'єктних відносин, особливості мотивації користувачів, включеність у процеси комунікації лише деяких соціальних груп, технологічні детермінанти комунікативної дії. Всі вони, так чи інакше, зумовлюють зміни будь-якого об'єкта, що приходить в онлайн з оффлайна, а також характерні властивості тих явищ, які виникають безпосередньо в мережевому просторі. Ігнорування перерахованих функціональних домінант тягне за собою пряме копіювання традиційних підходів до об'єкта дослідження, що загрожує помилковими висновками, глибокими помилками, непереконливими рішеннями дослідницьких завдань.
Таким чином, очевидна необхідність коригування методології наукового дослідження з урахуванням реальних особливостей гуманітарного Інтернету. Очевидно, що дана коригування не може зачіпати загальнонаукових підходів. Класичні наукові методи і підходи є гарантом доказовості результатів і переконливості висновків. Переосмислення повинен бути підданий сам об'єкт дослідження. Саме об'єкт уваги дослідника гуманітарного Інтернету, будь-то мережева література, мережева політика, Інтернет-ЗМІ і т.д., має низку істотних характеристик - категоріальних ознак, що зводять його в розряд специфічних явищ. Крім того, виділення істотних характеристик, властивих в обов'язковому порядку будь-якого об'єкта вивчення в гуманітарному Інтернеті, дозволить дослідникам чітко диференціювати особливості всіх мережевих явищ і притаманних виключно їх об'єкту аналізу.
Визначення категоріальних ознак не представляється можливим без згадки про основне ознаці всій Мережі - її діхотомічності. Будучи родовою ознакою, дихотомичность властива всім об'єктам гуманітарного Інтернету. З одного боку, мережа має суто технічне походження, а з іншого - ми можемо констатувати, що її наповнення, основний контент, зараз формується гуманітаріями і носить саме гуманітарний характер. Це і є основою початкової подвійності мережі.
Кожна нова можливість, що відкривається перед користувачами Мережі, кожна характерна риса того чи іншого об'єкта дослідження, який би суто гуманітарної вона не була, так чи інакше пов'язана з технічним прогресом, розвитком програмного забезпечення. Початком нового етапу в розвитку інтертейменту в Інтернеті послужила поява Flash-анімації та розробка доступного для всіх користувачів Flash Player. Що стосується інтернет-радіо та інтернет-телебачення, то вони повноцінністю свого існування зобов'язані саме появи швидкісних ліній і швидкодіючих процесорів. Це і багато чого іншого не може не накладати відбиток на поведінку користувачів мережі, на функціонування тих чи інших сайтів, отже, не може не враховуватися сучасними дослідниками.
Проте сам факт того, що мережа має високотехнологічну природу, впливає на гуманітарну компоненту Інтернету аж ніяк не однозначно. Поступово у відповідності з вимогами гуманітарного змісту змінюється і сама технологічна платформа: з'являються нові технології накопичення, подання та передачі інформації, нове програмне забезпечення, яке гарантуватиме адміністрування та функціонування сайтів. Таким чином, ми стикаємося з діалектичної взаємозв'язком форми і змісту. Цей взаємозв'язок виражається: в їх нерозривності; неоднозначності зв'язків між ними; суперечливості; оптимальності розвитку при їх відповідності один одному [3].
Диференціювати категоріальні ознаки об'єктів гуманітарного Інтернету по їх приналежності до форми чи змісту, виходячи виключно з їх діалектичної єдності, не представляється можливим. Обумовлено це тим, що, по-перше, будучи загальними для всіх об'єктів, дані характеристики відображають взаємовплив нової комунікативної середовища та гуманітарних явищ, в ній існують. Отже, вони однаково зумовлюють як форму, так і зміст. По-друге, ті характеристики, які будуть розпадатися на ознаки форми і змісту, вже вийдуть з розряду категоріальних. Вони будуть характеризувати кожний окремо взятий об'єкт дослідження гуманітарного Інтернету.
Першим категоріальним ознакою явищ існуючих в Інтернеті є їх процесуальність. Кожен об'єкт дослідження в гуманітарній мережі може і повинен бути розглянутий не тільки як статичний предмет, але і як динамічний процес. Дана характеристика багато в чому продиктована специфікою самої форми подачі інформації в Інтернеті, а з часом жорстко закріпилася безпосередньо у змісті цієї інформації.
На рівні форми це виражається в тому, що процесуальність притаманна безпосередньо найдрібніших структурним одиницям сучасної мережі - сайту та www-сторінці. Як тільки всі процеси будуть завершені на їх рівні, існування цих елементарних частинок мережевого простору втратить всякий сенс для їх творців і відвідувачів. Отже, своє існування в мережі вони продовжать лише до тих пір, поки не вичерпається час оренди місця на сервері, де вони розташовуються, або доменного імені.
На рівні змісту процесуальність проявляється в тому, що виникнення будь-якого гуманітарного явища в Інтернеті відображає його реакцію на існування у суб'єктів мережевого простору тієї чи іншої потреби. Необхідність її задоволення змушує їх включатися в процеси взаємодії один з одним, генерувати нові інтернет-проекти, за допомогою яких дана взаємодія буде здійснюватися або включатися в роботу вже існуючих.
Формальна та змістовна боку процесуальності тісно пов'язані один з одним. Часто неможливо провести роздільну лінію між готовим продуктом гуманітарного процесу в Інтернеті і самим процесом його формування. Це змушує багатьох дослідників говорити про широке поширення в мережі так званих «продукто-процесів». Особливо часто на дані явища звертають увагу дослідники мережевої літератури.
Змістовний рівень процесуальності ставить нас перед необхідністю виділяти як категоріального ознаки об'єктів гуманітарного Інтернету їх комунікативність. Процес взаємодії одного суб'єкта з іншим з метою задоволення якоїсь потреби є ні чим іншим як комунікативним дією, яка, у свою чергу, є частиною комунікативного процесу. Крім того, слід враховувати, що і сама мережа є ні чим іншим як комунікативної середовищем. Тобто виступає в якості посередника комунікації. Все це підтверджує комунікативну спрямованість процесів, що протікають в Інтернеті.
А.І. Акопов, аналізуючи внутрішню структуру мережі, характер і жанри представлених у ній публікацій, лінгвістичні особливості мережевої комунікації, приходить до висновку, що «все мережне простір можна розглядати як певне засіб масової інформації» [4]. Сьогодні ми бачимо, засобом комунікації в Інтернеті виступає не тільки текст, а й візуальні образи, звук і т.д. Фактично це свідчить про розмивання в Інтернеті меж тексту (і як поняття, і як продукту мовної діяльності). Мало того, що текст у мережі може складатися не тільки з лінгвістичних одиниць, але в новому середовищі значно розширюється і розуміння контексту. Сучасний текст в Інтернеті не лише включений в якийсь дискурс, ланцюг асоціацій і алюзій, він виявляється фрагментом фізично вираженого метатекста, що складається з численних і різнорідних носіїв інформації.
Очевидно, що повноцінне вивчення будь-якого об'єкта гуманітарного Інтернету вимагає аналізу його функціонування у всій системі мережних комунікацій. Без цього не можливо зрозуміти функції об'єкта, логіку його внутрішньої побудови, призначення в загальній системі. Однак в умовах нової комунікативної середовища малопріменіми моделі комунікації, розроблені раніше дослідниками журналістики. Їх пряме перенесення в мережу виявляється неможливим у зв'язку з існуванням в Інтернеті нових суб'єктів комунікації, значною зміною зв'язків між ними, появою нових умов, які детермінують переломлення комунікативного потоку.
Специфіка комунікативного процесу в Інтернеті і його модель - тема окремої і досить грунтовної розмови. До цих пір ні в одній з численних публікацій, що стосуються мережі, не представлено цілісного і системного погляду на це питання. Найчастіше дослідники обмежуються лише перерахуванням окремих рис та особливостей мережевого комунікативного процесу. Тут ми не ставимо перед собою цілі відразу розглянути такі масштабні питання. В умовах нового, маловивченого мережевого простору більш продуктивним нам представляється не дедуктивний, а індуктивний шлях дослідження. Наш підхід тим більш обгрунтований, що самі процеси в Інтернеті носять індуктивний і функціональний характер. Зокрема їх об'єднання в системи відбувається не зверху вниз, а навпаки - знизу вгору. Незважаючи на відсутність адекватної моделі комунікативного процесу в Інтернеті, ігнорування категоріальних ознак процесуальності і комунікативності призводить до неточного визначення об'єкта дослідження, розмиття уявлень про його властивості.
У своїй роботі «Глобальні проблеми і небезпеки мережної політики» політолог Г.Л. Акопов визначає об'єкт вивчення як «політику, здійснювану за допомогою і з допомогою інформаційно-комунікаційних комп'ютерних мереж загального користування» [5]. Для стислості дослідник називає дане явище мережевий політикою. На його думку, мережева політика є «новою політичною технологією, яка дозволяє вивести політичний процес на більш якісний рівень». Вивчення мережної політики як технології невиправдано звужує поле зору дослідника. Фактично об'єкт розглядається ним лише з точки зору його практичного застосування активним суб'єктом (політичними елітами, початківцями політиками, державними чиновниками), у чиїх руках він є одним з інструментів впливу на населення. При цьому Г.Л. Акопов не розмежовує поняття «населення країни» і «користувачі Інтернету», ставлячи тим самим між ними знак рівності. Він лише мигцем згадує про те, що за допомогою глобальної мережі громадяни зможуть брати активнішу участь у політичному житті країни. І це може виражатися у формі контролю за ходом голосування на виборах, участі в роботі форумів, відповідей на запитання анкет, розміщених на сайтах політиків і партій, обміну електронною кореспонденцією з представниками політичних сил.
Безсумнівно, що і самі політики спочатку ставляться до мережі не більше ніж до технології комунікації. Так адміністрація президента США, підключившись у червні 1993 року до електронної пошти Інтернету, розповсюдила по мережі перше офіційне звернення президента Клінтона і віце-президента Гора. У зверненні висловлювалася надія, що електронна пошта стане «важливою складовою частиною комунікаційної системи Білого дому». Тобто спочатку видні діячі світової політики розглядали Інтернет як інструмент влади. Однак пішли в останні роки події, змусили їх переглянути таке ставлення. Зокрема, під час військових дій в Іраку позиції антиамериканських сил часом представлялися виключно в мережевому просторі. Справедливості заради відзначимо, що в 1993 році тільки почала своє поширення нова система WWW, яка пізніше вивела мережу на якісно новий рівень і адаптувала технічну середовище для широкої аудиторії. Це говорить про те, що багато якостей і властивості Інтернету на той момент ще не були адекватно сприйняті.
Між тим необхідно перерахувати ряд об'єктивних обставин, що демонструють, що сьогодні політика в Інтернеті далеко виходить за визначення приватної технології. Так, наприклад, Г.Л. Акопов у своїй книзі розглядає політику в Інтернеті в її історичній динаміці. Крім того, він висуває ряд пропозицій щодо її оптимізації. Однак це суперечить суті базових понять, так як технологія - це порівняно застигла сукупність якихось методів і дій, використовуваних у виробничих відносинах. У згаданій монографії наводиться приклад, як протягом часу змінювалися технології політичного впливу, використовувані В.В. Путіним, що відбилося в його численних сайтах. Саме це і свідчить про те, що лише поодинокі сайти можуть виступати в якості технології роботи конкретного політичного суб'єкта. Але якщо говорити про мережу взагалі, всі сайти та портали виявляються включеними в загальний процес політичної комунікації в Інтернеті.
Не менш переконливим фактом, який підтверджує доцільність розмови саме про політичний процес, є поява в останні роки чисто мережевих політичних проектів. Їх діяльність впливає не тільки на інші суб'єкти політичних взаємин в мережі, але й змушує офлайнові суб'єкти коригувати свою політику. Так, кібервійни, ініційовані інтернет-проектами, що спеціалізуються на компромат, або сепаратистськими і релігійно-екстремістськими сайтами, ще раз переконали політичну еліту в тому, що політика в Інтернеті - не просто технологія впливу на населення і можливість спілкування з однодумцями, але цілісний процес. З цим процесом неможливо не рахуватися, і, на відміну від технології, він не може бути підконтрольним і керованим.
Категорії процесуальності і комунікативності тісно пов'язані з ще одним категоріальним ознакою - контекстна. По-перше, будучи включеним у якісь комунікативні взаємини з іншими об'єктами, будь-який об'єкт дослідження в гуманітарному Інтернеті виявляється включеним в контекст всієї системи мережевих комунікацій. По-друге, будучи за своєю природою процесуальним, даний об'єкт знаходиться в певному історичному контексті. Необхідно відзначити, що в розмові про контекстну об'єктів гуманітарного Інтернету ми зобов'язані враховувати відразу три її рівні:
- Контекст власного розвитку об'єкта - внутрішній контекст розвитку;
- Контекст розвитку об'єкта в системі мережних комунікацій - мережевий контекст розвитку;
- Контекст розвитку об'єкта в загальному історико-соціальному процесі - загальногуманітарних контекст розвитку.
Дані рівні контекстность свідчать про те, що кожен об'єкт гуманітарного Інтернету не тільки є системою, що перебуває в стані динамічних змін. Об'єкт відчуває вплив інших явищ в Інтернеті, починає змінюватися за рахунок впливу суміжних мережевих процесів, набуває рис тих об'єктів, у взаємодії з якими він знаходиться. Так гуманітарний текст за рахунок впливу техногенного середовища почав набувати велику лаконічність. Засоби масової інформації в Інтернеті почали прагнути інтегрувати в собі і друковане слово, і відеозображення, і звукову подачу матеріалу. Політичні процеси в мережі стали більш демократичними. Загальногуманітарних контекст дозволяє говорити і про обов'язкову наявність оффлайнових коренів кожного об'єкта гуманітарного Інтернету.
Таким чином, вже на теоретичному рівні ми повинні припускати ставлення до об'єкта дослідження як до розвивається частини динамічної структури, у функціонування якої він включений. Це дозволить хоча б пунктирно позначити функції об'єкта, а значить, почасти намітити гіпотетичні шляхи його розвитку.
Категоріальний ознака контекстуальності дозволяє нам говорити про застосовність при аналізі гуманітарного Інтернету основних принципів теорії систем, кібернетики та синергетики, а також системно-інформаційного аналітичного методу. Виділені рівні контекстуальності фактично є не що інше, як елементарний, структурний та функціональний уровени системного аналізу явищ дійсності.
Підхід до об'єктів дослідження в гуманітарному Інтернеті як до певних систем, що складається з елементів і, у свою чергу, включеним в інші, більш великі системи, ставить нас перед необхідністю визначення типології цих систем. Як нам видається, за характером зв'язків між елементами, за формами руху матерії, за видами змін і т.п. всі системи гуманітарного iнтернету дуже різнорідні. Обумовлено це тим, що дані характеристики багато в чому залежать від цільового призначення даних систем і зумовлені змістовної компонентою їх елементів. Але незважаючи на це, типологія систем дозволяє нам виділити один загальний ознака, властивий як самої мережі в цілому, так і всім підсистемам, що утворився в ній. За характером енергообміну із середовищем всі вони є відкритими. Виходячи з цього, ми виділяємо ще один категоріальний ознака об'єктів гуманітарного Інтернету - відкритість.
Сама архітектура Інтернету споконвічно припускає, що «користувачі мережі Internet повинні мати доступ до ресурсів будь-якій підмережі, що входить в Internet. Такий доступ повинен бути забезпечений внутрішніми механізмами (адресами, форматами повідомлень, протоколами, шлюзами) Internet ... Internet спроектована як интерсеть, тобто деяка абстрактна сукупність (постійно розвивається) різнорідних мереж »[6]. Навіть потенційно закрита інформація, розташована на корпоративних серверах, серверах військових і урядових організацій, включених в Інтернет, виявляється спокусливим об'єктом для численних хакерських атак.
У відповідності до категорії діхотомічності відкритість об'єктів у мережі також носить двоякий характер. З точки зору форми, жодна система в мережі фізично не може бути закрита для впливу ззовні, тобто для сторонніх користувачів. Доступ до системи можна лише обмежити. Але будь-які обмежувальні дії не позбавлять її потенційної відкритості. Вони лише ускладнять проникнення, зроблять його неетичним або незаконним. Уникнути проникнення в систему можна, лише виключивши її з функціонування всієї глобальної мережі. Але при цьому вона втратить причетність до Інтернету, а отже, і вийде за межі нашого наукового інтересу.
Розглядаючи відкритість з точки зору змісту, ми опиняємося перед дуже важливим питанням про адміністративно-правовому регулюванні мережевого контенту. Відповідно до діалектичними законами будь-яка відкрита система є самоорганізується. Примусове її упорядкування неодмінно виявиться протиприродним і обов'язково буде стикатися з природними процесами самоорганізації та саморозвитку.
Всі існуючі організації, покликані регулювати розвиток мережі (The Internet Architecture Board, Internet Society і т.д.), організують її лише в частині технічних стандартів обміну даними та операційних процедур. Інформаційне наповнення інтернет-сайтів і порталів - практично неконтрольований процес. Як показує досвід багатьох країн, законодавче регулювання мережевого простору лише формує певні рамки розвитку інтернет-спільноти даної конкретної держави. До цих пір багато уряду не визначилися в розмежуванні відповідальності між творцями сайту (яких, часто, неможливо знайти), провайдером і власником сервера в частині розповсюдження інформації. Єдиний дійсно ефективний механізм «втручання» був розроблений і широко використовується комерційними підприємствами, контролюючими чистоту збуту власної продукції в мережі. У певний момент нелегальне поширення в мережі програмного забезпечення та іншої продукції почало ставити під сумнів стабільність роботи цілих корпорацій, що займаються IT-технологіями. Відповіддю на диверсії кібер-піратів стала розробка програмного забезпечення, здатного знайти в Інтернеті піратські сайти, потрапити до них і заблокувати їх роботу. Таке програмне забезпечення - приватне рішення конкретної проблеми якої-небудь однієї компанії. Ймовірно, саме таким технологічним шляхом і буде надалі відбуватися регулювання контенту мережі. Іншим прикладом саморегулювання мережі можуть служити численні антиспамові програми, які може придбати і встановити на свій комп'ютер кожен користувач.
Деяка частина дослідників гуманітарних процесів в Інтернеті ратує за жорстке правове регулювання мережі і контроль інформаційних потоків. У принципі, можна погодитися з необхідністю створення правової бази, що забезпечує нормальне функціонування Інтернету. Але регулювання і контроль інформаційних потоків в демократичних режимах повинні знаходитися у веденні не тільки владних структур та адміністративних інститутів, але також цивільних некомерційних організацій, що дозволить уникнути антидемократичною цензури. Крім того, правдивість, достовірність і повнота інформації - суттєва проблема не тільки інтернет-спільноти, але і всієї системи масових комунікацій. Тут доцільно говорити не про закон і право, а про етичні комплексах суб'єктів, дану інформацію відтворюють. А це, знову ж таки, продукт діяльності недержавних професійних об'єднань. Особливої актуальності в Росії розмову про репресивному нормативно-правовому регулюванні мережевого простору придбав після виникнення в мережі таких проектів, як compropmat.ru і kavkaz.org. Проте варто зауважити, що необдумана політика державних органів щодо подібних проектів може викликати зворотній ефект і підняти відвідуваність подібних сайтів. До того ж закриття доменного імені в зоні *. org спричинить реєстрацію подібного ж у зоні *. com, *. ua, *. mx, арешт сервера в Литві не складе перешкод для оренди такої ж в Узбекистані або Болівії.
Очевидно, що, володіючи відкритістю, мережа і процеси, що протікають в ній, будуть запекло чинити опір регулювання зверху. Відкритість вимагає вибудовування не системи нагляду і покарання, а системи, що сприяє конструктивному діалогу.
Серед ознак, притаманних об'єктам гуманітарного Інтернету, необхідно відзначити і такі, які в більшій мірі, ніж всі інші, детерміновані ключовими технологіями, розповсюдженими в мережі. Технології накопичення, подання та передачі інформації і т.п. обумовлюють наявність у всіх гуманітарних процесів в Інтернеті інтерактивності, гіпертекстового, мультимедійності, розподіленості ресурсів, автоматизированности генерації тексту. Ці ознаки, особливо перші три, неодноразово розглядалися як мережевими діячами, так і дослідниками журналістики, наприклад, М.М. Колесникової в її дисертації, присвяченій мережевим періодичним виданням [7].
Однак необхідно відзначити, що всі ці ознаки, на відміну від запропонованих нами процесуальності, комунікативності, контекстуальності та відкритості, так чи інакше є потенційними. Тобто вони потенційно притаманні всім об'єктам в гуманітарному Інтернеті, але не обов'язково використовуються творцями конкретних сайтів і проектів. Наприклад, на сторінках сайту, написаних на мові HTML, може не бути жодної гіперпосилання. Або: творці проекту хоча і розміщують на сторінках проекту адресу електронної пошти, але не надають великого значення зворотного зв'язку з аудиторією.
Очевидно, що жоден з п'яти наведених потенційних ознак не може виступати родової характеристикою якої-небудь однієї групи мережевих об'єктів або процесів. Дане, здавалося б, очевидна обставина часто вислизає з поля зору багатьох дослідників. Зокрема, С. Батманова у своїй статті «До питання визначення поняття мережевих ЗМІ» як визначального властивості мережевих ЗМІ називає гіпертекстової. Це властивість в деякій мірі може бути і дозволить провести межу між звичайними (офлайновими) ЗМІ та засобами масової інформації, існуючими в мережі, але жодним чином не дозволить відрізнити видання Lenta.ru ні від однієї з численних персональних сторінок сайту Narod.ru. Таким чином, висунутий теза вступає в протиріччя з висновком, зробленим в тій же статті: «... неправомірно відносити інтернет в цілому до засобів масової інформації» [8]. Адже всі інтернет-ресурси з префіксом www написані на мові HTML (мова гіпертекстової розмітки документів). Обраний автором підхід при визначенні логіки аналізу викликав деякі неточності у висновках. Так, С. Батманова констатує, що саме гіпертекстової мережевих видань породжує основне їх перевага - інтерактивність, тоді як інтерактивність властива взагалі всієї комунікативної середовищі, що утворилася в Інтернеті. До того, як співробітники швейцарського Європейського центру ядерних досліджень CERN на чолі з Тімом Бернерс-Лі розробили сервіс WWW, Інтернет був не менш інтерактивним середовищем. Прикладами можуть служити жваві бесіди, що збереглися в різних телеконференціях, популярність електронної розсилки, здійснюваної за групами користувачів і т.д.
Такі ж неточності, викликані необережністю у виборі підходів до вивчення об'єкта дослідження, ми можемо зустріти і в роботах, присвячених мережевий літературі. Наприклад, Олексій Андрєєв у найбільш цитованою своїй статті «CETERAтура як її NET: від естетики Хейан до клітинного автомата - і назад» у якості основних властивостей мережератури називає гіпертекстової, можливість колективного авторства і автоматичну обробку тексту. Якщо прийняти висновки дослідника за аксіому, і мережеві ЗМІ, про які говорить С. Батманова, і новинні стрічки, багато з яких генеруються без участі журналіста спеціальними програмами, лягають в один ряд з творами мережевої літератури. Очевидно, що ця суперечність закладено в причислення характерних рис, властивих всьому Інтернету, до приватних ознаками конкретних об'єктів дослідження.
На даний момент не можна сказати, що Інтернет як гуманітарне явище повністю осмислений і продукт даного осмислення інтеріорізіровано. Істотним ускладненням в процесі осмислення та інтеріоризації є, як ми вже говорили, необхідність коригування традиційної методології дослідження.
У першу чергу коригування повинен бути підданий сам підхід до об'єкта дослідження в гуманітарному Інтернеті. Зміна підходу до об'єкта, на наш погляд, має полягати в тому, що дослідники при аналізі явищ гуманітарного Інтернету повинні враховувати їх категоріальні ознаки, про які ми докладно говорили вище (див. схему). Це дозволить об'єктивно визначити об'єкт і предмет аналізу, уникнути змішання всіх мережевих явищ взагалі та особливостей, властивих виключно їх об'єкту вивчення.
Список літератури
1. Гуманітарні дослідження в Інтернеті / Под ред. А.Є. Войскурского. - М.: Можайськ-Терра, 2000.
2. Там же. - С. 5.
3. Алексєєв П.В., Панін О.В. Філософія. - М.: Проспект, 1996. - С. 370.
4. Акопов А.І. Електронні мережі як новий вид ЗМІ / / Філологічний вісник Ростовського державного університету. - 1998. - № 3. - С. 43-51.
5. Акопов Г.Л. Глобальні проблеми і небезпеки мережної політики. - Ростов-на-Дону: ТОВ «Ростіздат», 2004. - С. 12.
6. Горностаєв Ю.М. Міжнародна комп'ютерна мережа Internet / / Технологія електронних комунікацій. - М.: СП комунікацій «Еко Трендз», Ніф «Електронні знання», 1993. - Т. 43. - С. 86.
7. Колеснікова М.М. Періодичні видання електронних мереж як вид ЗМІ (типологічний аспект) / / Дисс. на соіск. уч. степ. канд. філолог. наук за спец-сті 10.01.10 - журналістика. - Ростов-на-Дону, 2002.
8. Батманова С. До питання визначення поняття мережевих ЗМІ / / RELGA. Науково-культурологічний мережевий журнал. / Www.relga.ru. - 2004, № 10 (100).